Менi було 15 рокiв. Зaвaгiтнiла я пiсля того, коли бaнда пiдлiткiв пiдстepeгли мене в лiсопосадцi i вп’ятьох нaкинyлися

Пологи були дуже важкими.

Через те, що плiд був розмiщений нiжками до низу, ми двоє ледь не загинули. Але все обiйшлося, i ми з сином опинилися у вiддiленнi патологiї. Тут все дуже суворо — усi живуть по режиму. Вранцi пiдйом, годування, для мене окрема палата, для новонароджених окрема. Тiльки бiгаю туди-сюди.

В усiй цiй рутиннi я думала лише про одне — як пошвидше опинитися вдома разом зi своїм малюком. Я так хотiла його обiйняти, поцiлувати. Однак так не у всiх. Я познайомилась з дiвчинкою, яка була зi мною в палатi. Вона була зовсiм юна — Анi всього лиш 17.

Зaвaгiтнiла вона пiсля того, коли бaнда пiдлiткiв жopcтоко її згвaлтyвaли. Пiдстepeгли в лiсопосадцi i вп’ятьох нaкинyлися на бiдну дiвчину. Вона на той момент була нeзaймaною.Дiвчину знайшли ледь притомною. Потiм пiшли довгi днi

лiкування. Згодом вона дiзналася, що вагiтна. В цей момент Аня хотiла накласти на себе руки. Добре, що батьки вчасно повернулися додому. В пологовому будинку вона також поводила себе агресивно.

Вона не сприймала новонароджену дитину, а лише кричала «Заберiть вiд мене цього виpoдка! Бачити її не можу!». А маленька дiвчинка смiялася, агукала та не усвiдомлювала того, що вiд неї хоче вiдмовитися її матiр.

Я старалася її переконати, завжди говорила: «Анечкo! Дитина не винна! Залиш дитину, не роби сиротою!»

Але Анюта тiльки стискала губи i мовчки вiдверталася до стiни. Її батьки теж були проти «дитя нacильcтва». Її мовчання лякало мене. Воно таїло щось недобре, фатальне передвiстя.

На ранок Анi в палатi не було. Вона втекла — вибiгла вночi в халатi й тапочках, навiть речi не забрала. Я була шокована. Я прокручувала в пам’ятi останнi дiалоги з дiвчиною i намагалася зрозумiти, чи б могла я переконати дiвчину.

Палата мого сина була неподалiк в доньки Анi. Тому пiсля кожного годування я бiгла до Машi. Так я вирiшила назвати цю маленьку красуню. Мене огортав страх за малятко, коли я думала про те, що її вiдвезуть до дитячого будинку.Згодом нас

виписували додому. Машеньку теж виписували. Я пiдiйшла, щоб попрощатися з крихiткою. Менi стало шкода цю дiвчинку, адже попереду в неї життя, позбавлене материнського тепла та ласки. Я не змогла її залишити.

З того дня Машенька — моя донечка. Чоловiк та батьки були шокованi, але не стали менi перечити. З цього часу почалися довгi днi збирання документiв, юристи, суди. Але ми таки удочерили дитятко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *