Щоночi як тiльки заплющую очi, з’являється дух покiйного Івана. Сiдає поряд, бере за руку, мовчить i дивиться на мене… Сусiдка пiдказала, що робити!

Страшно однiй залишатися у домi. Особливо, коли нiч приходить. Небiжчик Іван приходить до мене. Тiльки заплющую очi, як з’являється його дух, наче з нiзвiдки.

Сiдає поряд, на краєчок лiжка. Бере мене за руку. Мовчить i дивиться на мене. А з першими пiвнями i як тiльки сонечко на горизонтi розвиднятися починає, встає i прощається.

Щоночi як тiльки заплющую очi, з’являється дух покiйного Івана. Сiдає поряд, бере за руку, мовчить i дивиться на мене… Сусiдка пiдказала, що робити!

Багато людей не вiрять у духiв та привидiв, вважають усю цю мiстику вигадкою та просто страшилками. Проте практично кожна людина може згадати якусь незвичайну i незрозумiлу iсторiю, яка трапилася з нею або з кимось з її оточення. Це

сталося в одному селищi. У добротному будинку жила Ксенiя Павлiвна iз чоловiком, якого звали Іван Сергiйович. Прожили вони тут усе життя. Все у всiх на увазi. Люди заздрили їхнiм почуттям, взаєморозумiнню, якi панували мiж ними навiть через стiльки рокiв подружнього життя.

Про них вiдгукувалися лише iз теплотою. Обидва були заслуженими пенсiонерами, чудовими сусiдами, добрими, душевними та чуйними людьми. Були гарною, мiцною сiмейною парою, яка насолоджувалася спокоєм на зорi своїх рокiв. Погляди, слова та вчинки показували, настiльки люблять i поважають один одного цi лiтнi люди.

Але, на жаль, на цiй землi нiхто не вiчний. Закiнчився час перебування Івана Сергiйовича на цьому свiтi. Провела в останнiй шлях свого обранця Ксенiя Павлiвна. Гiрко плакала, голосила i просила не залишати її на цьому свiтi. Немов у мареннi пройшло 9 днiв пiсля смертi коханого чоловiка. Весь цей час жiнка оплакувала свою непоправну втрату. Її добра

душа розривалася на частини вiд розпачу. Життєрадiсна та квiтуча пенсiонерка перетворилася на сумну та згорблену стареньку.Самотньо їй було й сумно. Стала вона вечорами навiдувати своїх сусiдiв. То чаювала з ними, то сумувала, розповiдала про сумнi та щасливi роки свого життя. Спочатку сусiди з теплотою приймали Ксенiю Павлiвну, розмовляли з нею та пiдтримували. Але за тиждень таких постiйних вiзитiв ситуацiя змiнилася. Постiйна присутнiсть у їхньому будинку

сторонньої людини почала напружувати i викликати роздратування. Сусiди були набагато молодшi за пенсiонерку. У них були маленькi дiти та повсякденнi справи, турботи про господарство. Щовечора вони не могли розсиджуватися допiзна за довгими чаюваннями.

Але Ксенiя Павлiвна натякiв не розумiла. І продовжувала ходити до сусiдiв щодня. Коли на вулицi було зовсiм темно, неохоче йшла додому. За її поведiнкою та зовнiшнiм виглядом було видно, що в душi у неї сильне занепокоєння, але вона намагається про це мовчати. І ось за тиждень, пiд час чергового вiзиту, старенька бiльше не змогла мовчати. І розповiла

Вiрi, своїй сусiдцi, те, що коїться у її життi вже кiлька днiв. Ксенiя Павлiвна розповiла, що вiдразу пiсля похорону чоловiка вiд постiйних слiз та заспокiйливих лiкiв вона засинала вiдразу, як тiльки голова торкалася подушки. А за кiлька днiв сталося те, що й спровокувала її такi частi вiзити до сусiдiв.

Справа в тому, що її покiйний чоловiк, Ваня, понагодився заходити до своєї дружини. Тiльки Ксенiя починала засинати, вiн приходив. Сiдає поруч на лiжку, бере дружину за руку i мовчить усю нiч. Просто дивиться на неї, гамiрно дихає. А

вранцi на свiтанку встає i прощається, обiцяючи знову прийти наступної ночi. І рiдний вiн, стiльки рокiв прожили душа в душу. А страшно Ксенiї стає. Всю нiч лежить i не ворушиться, ледве дихаючи. Сильно вимотало її це. Спати хоче, а боїться.

Вiра вислухала розповiдь сусiдки, пошкодувала її. Та й далi було виганяти додому, коли така справа. Залишили у себе на нiч. Постелила Вiра старенькiй у великiй кiмнатi на диванi, дала ковдру. Ксенiя Павлiвна радiсно подякувала доброї

сусiдки, лягла спати. Все було гаразд. А вночi нi з того, нi з сього, немов лунатик, пiшла старенька до себе додому. Мовчки, нiкого не попередивши.

Вiра зрозумiла, що тут щось нечисте i треба рятувати свою сусiдку. У їхньому селищi проживала стара знахарка. Ведункою її називали. Допомагала ця старенька людям позбавитися проблем, травами лiкувала, змови нашiптувала та хвороби лiкувала. А плату за свою роботу та допомогу не брала у людей. Ось Вiра i вiдвела Ксенiю Павлiвну до цiєї вiдання.

Розповiла все, що дiється з нещасною жiнкою. Знахарка пильно подивилася на стареньку, щось прошепотiла. А потiм сказала, що їй не треба ходити чужими людьми i ховатися. Це не врятує її. А коли настане нiч, нiчого не боятися. Коли примара знову до неї прийде, смiливо послати її прямим текстом, тобто матюкими словами – «Пiшов на ***!».

Бабуся сильно здивувалася, коли почула таку вiдповiдь вiдьми. А потiм почала просити, чи немає якогось iншого способу, адже нiколи в життi вона своєму чоловiковi ненаглядному не говорила подiбних слiв. Вони не те, що матюкими, навiть

лайливими словами один одного нiколи не називали. Навiть коли, бувало, сварилися. Але ведунка пильно подивилася на бiдну, виснажену жiнку i твердо сказала, що це не Іван до неї ночами приходить. А нечиста сила у його образi. Потрiбно якнайшвидше позбавлятися її, iнакше зi свiту зживе i висмокче всi життєвi сили.

Вдихнула тяжко Ксенiя Павлiвна, робити нiчого, треба слухати поради старої знахарки. Увечерi спати не поспiшала лягати, а рiшуче настроїлася на розмову з нечистою силою… Через два днi прийшла бабуся в гостi до сусiдiв. Виглядала

повеселiшої, з рум’янцем на щоках. Принесла гостинцi. І розповiла, що того ж вечора, коли прийшла вiд ведунки, налаштувалася на зустрiч iз нечистiстю.

Страшно їй було соромно. Але потiм таки зiбралася з духом i послала непроханого гостя по вiдомому напрямку. Так змiнився вiн одразу, прямо на очах. Почали танути обриси. Вiн почав вити i стогнати утробним голосом. У будинку таке почало творитися, що дуже просто! Падали предмети, бився посуд, обривалися штори, тремтiли люстри. А потiм рiзко зник

гiсть непроханий, немов у темрявi розчинився образ його. І бiльше стареньку не турбує.Хтось може вiрити, а хтось нi. Знаючi люди говорять про те, що душа покiйного не може приходити до нас зi свiту мертвих. Це нечисть використовує маску рiдної людини, щоб зi свiту зжити. Тож обережнiсть не завадить.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *